З 1 січня 2013 року набрала чинності нова редакція Закону України "Про зайнятість населення". У цьому законодавчому документі визначені основні засади державної політики зайнятості, гарантії й права громадян на працю та соціальний захист у разі втрати роботи, стимули для роботодавців з метою працевлаштування, безробітних і легалізації трудових відносин, а також відповідальність за порушення норм законодавства у сфері зайнятості. У законі вперше трактується поняття масового вивільнення працівників. Про це йдеться у статті 48 Закону. Масовим з ініціативи роботодавця (окрім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або:
- упродовж одного місяця вивільнення 10 і більше працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 осіб, а також 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 осіб;
- упродовж трьох місяців вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності персоналу.
Роботодавці зобов'язані вживати відповідних заходів для запобігання масовому вивільненню, а також своєчасно подавати територіальному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії), а також відомості про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці (у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату, незалежно від форми власності підприємства), виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Підприємства, установи та організації несуть відповідальність за неподання або порушення порядку подання даних про заплановане масове вивільнення працівників. У таких випадках, як зазначено у частині 6 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», з роботодавця стягується штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, установленої законодавством на момент виявлення порушення.
Штрафи, передбачені статтею 53 цього закону, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських заходів впливу, визначених главою 27 Господарського кодексу України. У разі несплати коштів (відмови від сплати) у місячний термін, як це обумовлено у законі, питання повернення грошових стягнень вирішується у судовому порядку.