Короткий опис:

У вік інформації ми звикаємо «добувати» новини самостійно — з багатоголосого Інтернету або серйозних друкованих видань. Але професія телеведучого не втратила своєї актуальності. Люди визнають, що сухі факти залишаються млявими - а головне, безадресними! — доки їх не озвучить інша людина. Чи необхідність ця в юній дівчині з молодіжного каналу або в інтелігентному чоловіку, що повідомляє новини світових бірж, — телебачення залишається живим, а значить, телеведучі глядачам потрібні.

Історія професії:

Регулярне телемовлення почалося в світі вкінці 30-х років 20 століття. Телеведучі були справжніми кумирами для володарів перших телевізорів: кожен з них, - ведучий прогнозу погоди, і політичних новин, - був індивідуальністю. Вони ставали кимось на зразок членів сім'ї. Пригадати хоча б відомого в 60-х Уолтера Кронкайта — цього ведучого називали «людиною, якій довіряють всі»…

Соціальне значення професії у суспільстві:

Коли мова йде про розважальний або канал новин, його «обличчям» завжди є ведучі, а не директор, і програму, в першу чергу, роблять теж вони, хто б не був автором ідеї. Як би ми не відносилися до телебачення, в кожного з нас є свої уявлення про людей на екрані, яких приємно бачити і чути, - і завдання каналу – в тому, щоб інформацію до нас доносили відповідні люди.

Професійні вимоги, кар’єрні перспективи:

Окрім очевидних вимог до зовнішнього вигляду і хорошої дикції, претендентові на роль ведучого необхідна здатність працювати в команді. Здатність правильно викладати свої думки буде потрібна не лише обличчю аналітичних програм — уміння концентруватися на роботі і здолати страх перед камерою важливі і для ведучих «легковажніших» передач. В успішного телеведучого є шанс заснувати авторську програму, а можливо, і реалізувати себе на посту директора компанії.

Плюси та мінуси професії, особливості:

Окрім постійних психологічних навантажень, важким хрестом для ведучого може стати нестабільний графік. Багато хто з часом розчаровується в своїй «упізнаваності» і необхідності носити на обличчі посмішку незалежно від настрою. Проте, багато хто повертає потребу постійно бути на виду на свою користь, заводячи цікаві знайомства і зміцнюючись на позиції людини, до якої дослухаються.

Шляхи здобуття професії:

Безумовно, слушний випадок для улаштування кар'єри телеведучого може підвернутися, коли ви цього не чекаєте. Але долі теж потрібно допомагати, і краща допомога в даному випадку — навчання на факультеті журналістики. Ідеальним варіантом може стати спеціальність «телерадіожурналістика», якщо така є у ВУЗі. Робота телеведучого (і на телебаченні взагалі),справді, дуже цікава. Фахівці «блакитного екрану» постійно знаходяться в динаміці, пошуку якихось нових ідей, рішень, адже від їх роботи залежить, чи зможе передача або канал загалом утримати увагу глядачів. Погодьтеся, це стимулює. Крім того, це зустрічі з цікавими людьми, знаменитостями, захопливі відрядження, можливість бути (а може навіть якимсь чином впливати) всередині найрезонансніших подій. З іншого боку, робота на телебаченні — це велика відповідальність, тому що силу впливу ТБ на людську свідомість переоцінити складно.
Більшості «простих смертних» здається, що така «служба», дійсно, казка, і все робиться «по щучому велінню». Адже ми вже бачимо результат: цікаву програму, красивих людей у кадрі, яскравий відеоряд, кольорові декорації тощо. Насправді, створення передачі — це важка щоденна праця, інколи рутинна, інколи за відсутності натхнення і «через не хочу». Загалом, у них так само йдуть справи, як і у всіх інших.
Про «телевізійні» професії, втім, як і про багато інших, склалося немало міфів. Ми би хотіли розвінчати деякі, пов'язані з професією телеведучого.

Міф 1.

Для телеведучої головне — красива зовнішність. Телеглядачі повинні отримувати естетичне задоволення від споглядання ведучого на екрані. Його «видатні» зовнішні дані пом'якшують навіть деякі помилки, що допускаються.
Насправді. Немає нічого поганого в тому, щоб бути красивою людиною. Проте варто відзначити, що сприйняття краси у кожного індивідуальне, і в цьому сенсі догодити всім просто неможливо. Телеведучій важливо бути телегенічною, тобто здатною добре виглядати у кадрі. Це або є, або немає, тут мало що залежить від яких-небудь талантів людини, інтелектуальних здібностей або рівня «краси». Якщо телегенічність відсутня, операторам і майстрам по світлу доводиться добряче помучитися, щоб обрати ракурс, в якому ведуча виглядатиме найкраще. Наприклад, геніальна Грета Гарбо (правда, вона була актрисою, а не телеведучою, але все одно працювала «на камеру»), за свідченнями її сучасників, в буденному житті виглядала нічим не примітною сірою мишкою, але на плівці здавалася просто королевою краси.
Так що ж тоді головне для телеведучої, чим, якщо не зовнішніми даними, вона може завоювати симпатії глядача, який не знає її як людину, і оцінити внутрішні риси через екран не можуть? Знаючі люди відповідають — харизма. Зазвичай її визначають, як уміння розташовувати до себе людей, впливати на них, вести за собою. Харизматичну людину люблять просто так, за одне її існування, не дивлячись на які-небудь недоліки характеру. Харизматики впливають, в першу чергу, не на логіку, а на почуття людини. Погодьтеся, якщо телеведуча володіє такими рисами, високий рейтинг програми забезпечений. Далі до списку необхідних вимог варто додати:
    - вміння грамотно і чітко висловлювати свої думки (телеведучим, якщо в цьому є необхідність, спеціально «ставлять» мову, голос),
    - широкий кругозір (щоб знатися не лише на темі однієї програми),
    - витримка і холоднокровність (у прямому ефірі, наприклад, може будь-що статися: світло вимкнеться, суфлер зламається тощо),
    - винахідливість (щоб, як мовиться, не лізти за словом до кишені), і багато іншого, залежно від формату програми.

Міф 2.

Робочий день телеведучого дорівнює продовжуваності програми, яку вона (він) «прикрашає». Якщо це, наприклад, новини, значить, її «трудовий подвиг» обмежується 15-30 хвилинами в день. Прийшла, відчитала в камеру текст, і пішла.
Насправді. Все не так просто. Ведуча бере найактивнішу участь в підготовці програми. Ведуча блоку новин повинна знати, які сюжети і які теми сьогодні були підготовлені журналістами, за необхідності «відредагувати» їхню роботу, уважно стежити за останніми новинами, що видають «на гора» різні інформагентства, щоб не пропустити щось важливе, що сталося всього кілька хвилин тому. Необхідно підготувати усні текстові матеріали, підводки до новин, існує також багато інших нюансів. Тобто ведуча — це керівник програми, за яку вона повністю відповідає.
Підготовка різних ток-шоу, розважальних програм (практично будь-якої програми, що виходить в ефір навіть у запису) — досить копітка праця. Потрібно знайти цікаві історії, цікавих людей, здатних більш-менш природно поводитися в кадрі, компетентних коментаторів, знаменитостей (яких інколи просто складно «зловити» або вмовити) і т.д. Сам процес зйомок — процедура вельми складна, інколи може тривати по 5-10 годин. І все це у «важкому» щільному гримі і постійній напрузі: гостей студії, інколи надмірно емоційних, частенько доводиться «повертати» в тему передачі або просто «всаджувати», що потребує величезних фізичних і емоційних витрат.

Міф 3.

Влаштуватися на роботу телеведучого можливо тільки по знайомству. І взагалі телебачення - це така структура, де всі один одному «свати, брати або куми», людині з вулиці в «свята святих» не пробитися.
Насправді. Давайте скажемо прямо: через «знайомство» завжди легше досягти результату, наприклад, вступити у престижний вуз, влаштуватися на хорошу роботу. Більше того, немає нічого поганого в тому, щоб скористатися допомогою близьких або знайомих, якщо знаєш, що займеш своє місце, робота тобі приноситиме задоволення і гроші, а ти –користь компанії.
Стосовно професії телеведучого – знайомство вирішує далеко не все, найчастіше, воно взагалі нічого не вирішує, якщо у людини немає ні даних, ні здібностей. Ведучий — це обличчя каналу, його «візитна картка», по якій судять про рівень професіоналізму команди, престижність каналу тощо. Хороший професійний ведучий — це високий рейтинг програми, а рейтинг — це реклама, за рахунок якої, власне, і живуть телеканали. Самі розумієте, ніхто не захоче, навіть заради великого «блату» ризикувати репутацією свого каналу.

Міф 4.

Телеведучі – дуже багаті люди. Вони їздять на розкішних автомобілях, вдягаються лише «від кутюр», живуть в особняках і дворівневих квартирах. Причому і одяг, і «квадратні метри» частенько їм надають просто заради того, щоб вони розрекламували «продукт». Телеведучі взагалі не мають проблем з грошима. Насправді. Більшість наших ведучих — звичайні люди (з тією лише різницею, що їх показують по телевізору і впізнають на вулиці), яким не чужі матеріальні проблеми, оскільки вони далеко не олігархи. Можливо, телеведучі заробляють більше, ніж середньостатистичні громадяни, але різниця в сумах не астрономічна. Що ж до вбрання від «кутюр», сліпучих прикрас та інших атрибутів розкоші, то, практично, завжди їм видають «напрокат»: відома телевізійна особа — чудовий «рекламоносій» того або іншого товару. Після «рекламної акції» шикарні костюми та інші предмети повертають власникові. Образливо, звичайно, але що поробиш. Красива казка про телеведучих, і взагалі про людей, які часто з’являються на блакитному екрані, у більшості простих смертних у свідомості склалася тому, що звикли сприймати все, пов’язане з телебаченням, як загадку, свято, чаклунство. Насправді, це перш за все важка праця.